Лишайники дендропарку «Олександрія» взимку

Ця зима видалась в дендропарку «Олександрія» напрочуд  довгою, сніжною, холодною і водночас дуже гарною. І хоч в цей період паркові насадження, окрім  хвойних, мають дещо бідну кольорову гамму, проте якщо уважніше придивитися до кори і гілля дерев, як хвойних, так і листяних, то можна  знайти інші яскраві відтінки, від сонячно-жовтих до синьо-зелених. Це лишайники, дуже  поширені, але часто недооцінені представники нашого зимового парку. Саме в цей безлистяний період на стовбурах дерев фоні білого снігу їх добре видно.

Що ж таке ці загадкові лишайники ? Це не зовсім рослини, і не гриби, і не водорості. Насправді це є дещо інше.  З другої половини ХІХ ст. лишайники розглядають як симбіотичну асоціацію фотобіонта (водоростевого компонента) та  мікобіонта (грибного компонента), при цьому її таксономічне положення визначається за систематичним положенням мікобіонта (грибного компонента).

За сучасними даними, що базуються на результатах культурального та молекулярного вивчення лишайникової асоціації, остання є дуже складним утворенням, що охоплює від одного до кількох фотобіонтів (водоростевих компонентів), від одного до кількох мікобіонтів (грибних компонентів), по кілька ендофітних  та ендолишайникових грибів і ендофітних бактерій (Продромус, 2021).

На теперішній час (станом на 2020 р.) в Україні налічується 1809 видів лишайників і 230 видів ліхенофільних грибів (Продромус, 2021). Дослідженнями видового різноманіття лишайникового покриву дендропарку «Олександрія» встановлено, що на теперішній час епіфітна ліхенофлора парку налічує 94 види, 4 внутрішньовидових таксони та 5 видів ліхенофільних грибів.

Вегетативне тіло лишайника називають сланню або таломом. За типом слані виділяють такі найбільші три групи лишайників: накипні, листуваті і кущисті. У накипних талом має вигляд порошкуватої, горбкуватої або гладенької шкірочки, яка щільно зростається із субстратом; до них належать близько 80 % усіх лишайників. Розподіл видів лишайників дендропарку «Олександрія» за типами слані показав, що більшість виявлених видів (50 %) мають накипну, 33 % – листувату, 10 % – кущисту та 7 % – лускату форму.

Найбільш розповсюдженими із групи накипних лишайників дендропарку «Олександрія» виявились Lepraria incana (L.) Ash. та L. lobificans Nyl. Вони розповсюджені на корі більшості деревних видів. Люблять рости на корі біля основи дерев у вологих та частково затінених місцях. Зараз взимку їх добре видно на стовбурах дуба звичайного в нижній частині, немов їх пофарбували  шаром світло-зеленої або сіро-зеленої пудри. У Lepraria incana (рис. 1) слань зелена або сірувато-зелена, порошкоподібна, ніби зроблена з крихітних гранул. Ці гранули є соредіями, які є безстатевими репродуктивними структурами. Талом Lepraria lobificans рідко порошкоподібний, зазвичай з дифузним краєм.

Рис. 1. Накипні лишайники на корі дуба звичайного, (фото Л. Плескач)

Серед групи листуватих лишайників одним із найбільш яскравих виявився ксанторія настінна (Xanthoria parietina (L.) Th. Fr.), який дуже поширений на гілках та стовбурах листяних та хвойних видів дендропарку «Олександрія» (рис. 2).  Його легко помітити, оскільки він дуже яскравий оранжево-жовтий.  Жовтий колір надає хімічна речовина під назвою парієтин, і це захищає лишайник від шкідливого ультрафіолетового випромінювання. Слань досить велика , зазвичай діаметром понад 2 см з численними апотеціями (плодовими тілами) в центрі слані.

Рис. 2. Xanthoria parietina (фото Л. Плескач)

Дуже часто на корі більшості листяних дерев дендропарку «Олександрія» можна зустріти листуватий лишайник пармеліну липову ( Parmelina tiliaceae (Hoffm.) Hale) (рис. 3). Слань сірувата, іноді білувато-сіра або сиза, без соредій. Слань більш або менш округла, щільна, до 15 см в діаметрі. Лопаті 2—10 мм ширини, на кінцях закруглені, з невеликими темними віями.

Рис. 3  Parmelina tiliaceae (фото Л. Плескач)

Одним з найбільш розповсюдженими із групи листуватих лишайників в «Олександрії  є  пармелія рискувата (Parmelia sulcata Taylor) (рис. 4). Слань має  неправильно-розеткову форму, 5—15 см діаметром. Лопаті шириною 3—4 мм і довжиною 5—20 мм, виїмчасті, тісно зібрані або легко розходяться, тупі на кінцях. Зверху слань голубовато-сіра або зеленувато-сіра, сітчасто-зморшкувата. Слань із соредіями. Соралі щілиноподібні, часто в центрі слані утворюють сітку або суцільну соредіозну масу. Апотеції коричневі, з вгнутим диском діаметром до 2 см зустрічаються рідко.

В насадженнях дендропарку досить часто на стовбурах та гілках особливо у берез  та сосни звичайної можна зустріти гіпогімнію здуту (Hypogymnia physodes (L.) Nyl. (рис. 5). Цей лишайник має слань сірого або жовтувато-зеленого кольору, яка нещільно прикріплена до субстрату та утворює великі нерівномірні плями. На кінцях горизонтально спрямованих лопатей утворюються губоподібні соралі. Hypogymnia physodes є середньочутливим лишайником до атмосферного забруднення повітря і часто використовується в індикаторних дослідженнях.

 Рис. 4. Parmelia sulcata (фото Л. Плескач)

Рис. 5. Hypogymnia physodes на корі берези повислої (фото Л. Плескач)

Завдяки особливостям живлення лишайники є   унікальними живими «тесторами»  стану атмосферного повітря та навколишнього середовища. Якщо ви будете в діброві дендропарку зверніть увагу на сірі, зелені, світло-зелені лишайники, що зростають на стовбурах та гілках дубу звичайного у вигляді кущиків.  Вони належать до групи кущистих лишайників і зазвичай є чутливими або високочутливими до атмосферного забруднення повітря. Результати проведених нами досліджень показали, що із групи видів кущистих епіфітних лишайників дубу звичайного найчастіше представлені наступні види:евернія сливова (Evernia prunastri (L.) Ach.), рамаліна обпилена (Ramalina pollinaria (Westr.) Ach.) (рис. 6), рамаліна майжеборошниста (R. subfarinaceae (Cromb) Nyl.).

Рис. 6. Представники із групи кущистих лишайників на корі  дубу звичайного:  евернія сливова (ліворуч) та рамаліна обпилена (праворуч) (фото Л. Плескач)

Лишайники можуть добре переносити низькі температури   взимку, оскільки вони  виробляють багато сполук, щоб зробити своє суворе середовище придатним для життя. Деякі мають антифризні білки в своїх тканинах. Деякі також виробляють поверхневі білки, які запускають ріст кристалів льоду, створюючи ізоляційний шар льоду. Коли цей зовнішній лід замерзає, він вивільняє невелику кількість теплової енергії, ледь-ледь нагріваючи лишайник. Лишайники не мають можливості запобігти втраті води в сухих умовах і можуть повністю висихати, продовжуючи існувати у формі анабіозу. Зимове висихання має свої переваги: ​​навколо менше вільних радикалів, які можуть пошкодити ДНК лишайників, а кристали льоду менш схильні до утворення та руйнування їхніх тканин. Відновлювальна суперсила лишайників є відновлення фотосинтезу після виживання в надзвичайно холодних і сухих зимових умовах. Завдяки цьому лишайники є одними з найуспішніших серед усіх організмів, хто переживає зиму. Коли будете прогулюватись в дендропарку «Олександрія» не забудьте звернути увагу не лише на рослини, а і  на  скромні лишайники, багато з яких фотосинтезують попри всі труднощі навіть взимку і безумовно прикрашають і доповнюють ландшафти парку.

Любов Плескач, н.с. дендропарку «Олександрія»

Список використаної літератури:

Кондратюк С.Я. Індикація стану навколишнього середовища України за допомогою лишайників. К.: Наук. думка, 2008. 336 с.

Продромус спорових рослин України: лишайники: [монографія] / С. Я. Кондратюк, Л. П. Попова, Н. М. Федоренко, О. Є. Ходосовцев; ред.: П. М. Царенко; Національна академія наук України, Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного. Київ : Наукова думка, 2021. — 726  c.