Джерельна прохолода у затінку дібров

Журналісти програми «Незвідана Україна» телеканалу «UA|TV» (іномовлення України) побували у Державному дендрологічному парку «Олександрія» НАН України у місті Біла Церква Київської області.

Довжелезні тінисті алеї та численні архітектурні форми, вікові дуби й екзотичні рослини, степові ділянки і водоспади – все це один з найбільших у нашій країні, пейзажний парк створений в англійському стилі – Державнийдендрологічний парк «Олександрія» НАН України, розташований менш ніж за 100 км від столиці, у м. Біла Церква Київської області. Екскурсію наймальовничішими куточками парку для журналістів програми «Незвідана Україна» телеканалу «UA|TV» (іномовлення України) провели співробітники цієї академічної установи – завідувачка відділом збагачення дендрофлори, кандидат біологічних наук Наталія Дойко та провідний інженер лабораторії насінництва Лариса Кривдюк.

Наприкінці XVIIІ ст. на землях Білоцерківського староства, яке отримав у довічне володіння як подарунок від польського короля Станіслава Августа Понятовського Великий коронний гетьман Польщі Франтішек-Ксаверій Браницький, на західній околиці міста Біла Церква у 1788 році було створено величний парк «Олександрія» і названо на честь гетьманової дружини – Олександри Василівни Браницької (у дівоцтві Енгельгардт), яка стала його власницею та ідейною натхненницею.

Місце для облаштування парку було обрано зовсім випадково. Графиня Олександра Браницька під час об’їзду своїх володінь зупинилася біля заїжджого двору (Аустерії), будинок якого, серед глибоких ярів та вікової діброви, здався їй надзвичайно мальовничим, і вона вирішила облаштувати у ньому свій літній палац та закласти навколо парк, де б художні елементи гармонійно поєднувалися з навколишніми природними ландшафтами.

Слід зауважити, що у XVIII–XIX ст. більшість парків створювалися на складних природних рельєфах. Обов’язковою умовою була наявність ставків, ярів, пагорбів. Мода на пейзажні парки виникла в Англії у другій половині XVIII ст., такі парки стали втіленням ідеї захоплення красою живої, незайманої природи.

Автором первісного плану парку «Олександрія» став французький ландшафтний архітектор Мюффо. А з 1815 року плануванням ландшафтних композицій упродовж наступних 50 років займався німецький садівник Август Єнс – саме завдяки йому «Олександрія» і перетворилася на неперевершений шедевр садово-паркового мистецтва.

Як і чимало інших подібних парків, «Олександрію» було створено на основі природної діброви, яка сьогодні займає 40 га із 400 га загальної площі парку. На цій ділянці ростуть 2 тис. екземплярів дуба звичайного віком понад 200 років – розповідає Наталія Дойко.

Унікальна Олександрійська діброва є Національним надбанням України, інших таких же старовікових і, водночас, чистих насаджень дуба немає більше ніде в Україні. На момент заснування парку діброва була найбільше залісненою його частиною, вона й досі залишається «острівцем незайманої природи», де панує особлива атмосфера затишку та спокою.

У центральній частині «Олександрії» розкинулася величезна (площею майже 10 га) Велика галявина, на якій ростуть понад 100 видів рослин, висаджених дбайливими руками кількох поколінь співробітників парку. Ця галявина теж своєрідний рекордсмен – сьогодні вона є найбільшою українською парковою галявиною, до того ж забезпеченою рясним водопостачанням, яке підтримує зелене різнотрав’я навіть у найбільшу спеку. За формою рельєфу ˗ це неозора рівнина з невеликим нахилом у бік р. Рось, вікові дерева на якій розміщено, як поодиноко, так і невеликими групами.

Звичайно, ростуть на Великій галявині й інші рослини, зокрема ціла колекція різних видів садового жасмину та глоду, скабіоза (або ж конюшина повзуча). Щільні куртини, непробивні для бур’янів, утворює невибагливий вербейник. Усього на галявині налічується понад 170 видів трав’янистих рослин.

Пейзажі з величними деревами доповнює ціла низка природних і рукотворних водойм, об’єднаних у єдину інженерну мережу, – озер, ставків, фонтанів, а також безліч джерелець і струмків, які є невід’ємною частиною будь-якого парку у англійському стилі.

За словами Наталії Дойко, вода останніх не тільки прохолодна та смачна, а й цілюща – завдяки високому вмісту радону. До того ж, чимало джерелець мають постійну температуру +8…9 °С, не замерзаючи навіть за найлютіших морозів, тому на водному плесі ставків постійно зимують місцеві водоплавні птахи.

Через різницю висот паркового рельєфу джерельця та струмки місцями утворюють великі й малі водоспади: теплі джерельця – великий, холодні – малий водоспад (витікає з Холодного ставу, що заповнює частину Крутої балки). Обидва водоспади впадають у Лазневий став. Водну композицію довершує фонтан, висота струменю якого залежить від рівня води у ставу. Загалом, озерами вкрито 10 тис. м2 площі парку. Таку ж площу займає і русло Росі.

Зважаючи на те, що парк створювався з мінімальним втручанням у природні ландшафти, масштабних робіт не його території не виконували. Найбільші з них спрямовувалися на формування ставів у глибоких ярах, які перетинають долину: вибирали ділянку з великим перепадом за висотою і будували загати, завдяки цьому невеликі чашоподібні земляні котловани доволі швидко заповнювалися джерельною водою, перетворюючись на ставки, об’єднані у каскади за допомогою водоспадів (отже, цілком «стоячої» води в «Олександрії» не знайти – стави й озера перетікають одне в одне, врешті-решт впадаючи у річку Рось) і малих архітектурних форм.

Один із таких об’єктів – Китайський місток, данина європейській моді на східну культуру, що поширилася континентом у XVII – XVIII ст.

У кожному тогочасному європейському парку можна було знайти китайські елементи. В «Олександрії» збудували місток у китайському стилі. За часів Браницьких його верхня частина була повністю дерев’яною. На жаль, у роки Другої світової війни місток майже повністю зруйнували – залишився тільки кам’яний фундамент, на якому цю споруду й відновили у 1960-х роках. Зараз це ажурна альтанка, створена у стилі архітектури Південно-Східної Азії, доповнена скульптурами вродливої китаянки і загадкового китайського мудреця,– розповідає Наталія Дойко.

Крім типових для помірного клімату аборигенних рослин, в «Олександрії» зростає безліч екзотичних. Закладаючи парк, господиня резиденції графиня Браницька не нехтувала порадами ландшафтних архітекторів, але значну частину видів сама виписувала з-за кордону, щоб надати місцевим краєвидам вишуканості й неповторності, адже місцева флора не вирізнялась особливим різноманіттям. «Наприклад, у листі до свого сина Владислава Олександра Василівна писала: «Будеш у гостях у графині Радзівіл – привези пагінчик каприфолі. Дуже вона мені до вподоби». Так у парку опинилося чимало рослин, не притаманних для Правобережного українського Лісостепу,– говорить Наталія Дойко.

Відвідувачі парку й досі милуються оригінальним цвітінням найстарішого в Україні тюльпанового дерева. Сприятливими місцеві кліматичні умови виявились і для багатьох інших представників далекосхідної та північноамериканської флори.

Загалом, з-поміж близько 4,5 тис. видів, форм і сортів рослин «Олександрії» екзотами є майже 3 тис. Найпершими було висаджено різні тополі. «Сучасники Олександри Василівни писали, що вона не тільки створила красивий парк, а й познайомила місцевих мешканців із канадськими та пірамідальними тополями, – продовжує Наталія Дойко. – На жаль, вік тополі недовгий – у середньому вони живуть 70-80 років, але і за цей нетривалий час сягають велетенських розмірів». Приголомшливою висотою гостей парку дивують дерева тополі сіріючої, висаджені у 1950-х роках, коли «Олександрію» відновлювали з повоєнної руїни. Серед тополь, висаджених іще за часів Браницьких, зберігся тільки один аборигенний вид – осокір. Який також вирізняється довголіттям – живе, як правило, до 170-200 років. Одному з екземплярів, які ростуть на території парку у Білій Церкві, вже понад півтораста років. Він має 7 м у діаметрі обхваті й сягає висоти 5-поверхового будинку.

До екзотичних видів належить і сосна чорна. Представників цього виду легко впізнати за формою крони,яка нагадує парасольку.

Ефектний вигляд мають, так звані, «букетні» посадки: кілька дерев укорінюють в одному гнізді, з часом вони знизу зростаються стовбурами, вгорі продовжуючись розлогими кронами. За таким принципом в «Олександрії», наприклад, висаджено дуби поблизу Танцювального павільйону. За задумом ландшафтних архітекторів, їх образ має символізувати пари у танці.

Центральним деревом Малої (дубової) галявини вважається велетенський 200-річний екземпляр. Приблизно визначити його вік вдалося завдяки малюнкові Вілібальда Ріхтера 1828 року, на якому вже зображено цей дуб.

Підкреслити довершеність ландшафтів і спонукати відвідувачів до роздумів покликані витвори мистецтва. Так, про швидкоплинність життя і творіння людських рук тут нагадують «Руїни» античного замку, котрі також є прикметною рисою парку в англійському стилі. Крізь стіни та стелі «Руїн» проросли дерева, підкреслюючи «вік» цієї архітектурної споруди, чи не найоригінальнішої в усьому парку. З боку Лазневого ставу вона має вигляд стародавнього замку без даху, а зі зворотного боку, проглядається ще й нижній ярус, який виконує роль опорної стіни ставкової загати.

Лариса Кривдюк звернула увагу журналістів, що з балкону 2-го поверху замкових «Руїн» відкривається мальовничий краєвид на Лазневий став. Обернувшись на північ, з оглядового майданчика можна помилуватися Россю, водну гладінь якої прикрашає густе латаття, всіяне білосніжними квітами, а на березі – очеретові зарості з яскравими вкрапленнями ірису болотного.

Як справжнє художнє полотно, паркові пейзажі можна роздивлятися нескінченно, щоразу помічаючи нові ракурси й деталі. Умиротворену тишу цього місця порушує тільки пташиний гомін. Загалом, композиція змушує замислитися: якщо час нещадний до каміння, то що ж перед ним людина? Що залишиться після нас і якими нас пам’ятатимуть?– пояснює Лариса Кривдюк.

Ще одна важлива особливість пейзажного парку в англійському стилі – ефект несподіваності: територію облаштовано таким чином, щоб відвідувачі не завжди здогадувалися, що чекає на них за рогом. Крім містків, за поворотом алеї найчастіше «вигулькує» садовий павільйон. Один із таких архітектурних «сюрпризів» «Олександрії» – Колонада «Луна», споруда з унікальною акустикою: слово, навіть пошепки вимовлене в одному її кінці, цілком розбірливо можна почути в іншому. Збудована на початку ХХ століття за зразком давньогрецьких амфітеатрів — ця напівкругла галерея зі внутрішнього боку огороджена колонами.

Спершу вона була галереєю для скульптур і ваз, потім стала використовуватись як концертний майданчик. Єдина у парку клумба, що збереглася відкритою, розташована саме навпроти Колонади «Луна» та виконує роль своєрідного театрального партеру. Існує припущення, що клумба й Колонада утворюють єдиний ансамбль саме в такий спосіб, який дозволяє звукові вільно поширюватися навкруги.

На додачу до різноманітних архітектурних споруд і витончених скульптур, в оформленні парку використано величезне каміння, схоже на дольмени. «За часів Браницьких ці валуни – з метою створення драматичного настрою та атмосфери загадковості й казковості – було привезено до Східної балки, найбільшої, найглибшої та найтемніної в «Олександрії»», – розповідає Наталія Дойко.

Сьогодні їх оточують густий трав’янистий покрив і реліктова папороть, які нагадують про стародавнє походження цієї місцевості. Схили яру заплів сумах отруйний – північноамериканський екзот із розгалуженою кореневою системою, висаджений тут спеціально для закріплення грунту.

Рослини з яскравим і рясним цвітінням підібрано для парку так, щоб він квітували якнайдовше. Тільки 34 сорти бузку звичайного і 9 інших видів цієї бузку цвітуть загалом майже півтора місяця: найпізніший серед яких – сніжно-білий амурський – відцвітає аж у червні. Як і сумах отруйний, він має потужну кореневу систему.

У червні естафету цвітіння підхоплює ще один північноамериканський вид – кампсис (текома), який прикрашає європейські сади та парки з XVII ст. Вигляд цієї рослини настільки екзотичний, що її часто помилково вважають тропічною: кампсис утворює ліани з великими яскравими квітами, схожими на дрібні грамофончики, а завдяки повітряним корінцям здатен розростатися вертикальними поверхнями.

Узимку око відвідувачів «Олександрії» незмінно милують хвойні рослини, абсолютна більшість з яких – вічнозелені. На 0,5 га тамтешнього Коніферетуму зростають майже 200 культиварів тису, ялівцю, туї, ялини, ялиці, сосни, кипарисовика й інших рослин у всій різноманітності форм (сланкі, колоноподібні, кулясті, розлогі), розмірів і кольорів.

Так, на одній ділянці представлено 80 культиварів 10-ти видів ялівцю, які, завдяки суттєвій різниці у висоті, створюють ярусний ефект. Садова обрізка практично не зачепила Олександрійського Коніферетуму, тому рослини мають абсолютно природний вигляд. Різноманіттям форми дивує один із найбільш вражаючих культварів плакучих хвойних – кипарисовик нутканський (не плутати зі справжнім кипарисом, який не здатен витримати української зими): він має густу («кошлату») крону конічної форми, лускату м’яку хвою та плоди, схожі на маленькі м’ячики, і є найбільш зимостійким серед кипарисових. Прикметна риса ялини колючої, яка випливає з її назви, – жорстка хвоя блакитного, сріблясто-сірого, синюватого або смарагдового кольору.

Модрина «Діана» вирізняється химерним зовнішнім виглядом, якого її надає спірально закручене гілля. «Це досить незвична і дуже цікава рослина. По-перше, від бруньки до бруньки її пагін змінює напрям, тому гілля виростає звивистим. По-друге, це одна з небагатьох хвойних рослин, яка не відповідає визначенню «вічнозелена», бо на зиму повністю скидає хвою»,– наголошує Лариса Кривдюк.

Ближче до настання холодів оголюється й метасеквоя гліптостробоїдна реліктовий вид, який зберігся з пізнього крейдового періоду й колись домінував у Північній півкулі. Це – єдиний вид роду метасеквоя, що дійшов до нашого часу. Сьогодні він природно зростає тільки у двох провінціях Китаю і перебуває на межі вимирання.

Збереження біорізноманіття, в тому числі і рослин, занесених до Червоної книги України та Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи, є одним із напрямів великої роботи з інтродукції рослин, яку виконують фахівці Державного дендрологічного парку «Олександрія» НАН України. За відповідними програмами у нас висаджено багато екземплярів екзотичних видів – рідкісних і таких, що зникають. Середовище пейзажного парку якнайкраще цьому сприяє»,– зауважує Наталія Дойко.

Також, Вашій увазі презентується дві частини фільму

про дендропарк «Олександрія»

Частина 1:

Частина 2:


Подробиці на сайті: https://uatv.ua/park-oleksandriya-najbilshyj-i-najvelychnishyj-dendrarij-ukrayiny-video/